Літній Партеніт, залитий сонцем, деревʼяні лежаки на гальці, які треба займати з самого ранку, найсмачніша медова пахлава і найсвіжіше кокосове печиво, яке я ніде не можу знайти вже 12 років.

‍

Закинуте футбольне поле з травою по коліно, в якій так приємно лежати. Фігові дерева з інжиром, який можна зірвати просто йдучи вулицею вниз до моря. Мис Фіолент і вузька смуга дикого пляжу, куди влітку зʼїжджалися з усієї країни «дікарі».

‍

Лівадія і відпочинок з батьками. Ліфти, які піднімають тебе крізь шахту в горі. Балаклава з її підземною військовою базою, яка тоді вважалась просто рудиментом старої епохи. Легендарна ялтинська набережна. Бахчисарайський палац. Трамвай з Сімферополя. І ще дуже багато інших міст і спогадів, які й досі можна дістати з коробки, розімʼяти їх в пальцях, понюхати, заплющивши очі.

‍

А як пахне полином донбаський степ…