Про Ігоря можна розказувати годинами. І коли згадуєш його дитинство, юність — завжди появляється посмішка, бо він був джерелом позитивної енергії.
Навчався у школі мистецтв гри на кларнеті, але надзвичайно любив спорт. Футбол для нього у підлітковому віці мав велике значення. Ось навесні 2015 року здав випускні іспити у школі мистецтв. Післязавтра іспит із сольфеджіо (а це один із складних іспитів), а завтра змагання між шкільними командами в районі. Таку можливість втратити не хотів, він же воротар та наймолодший у команді. На змаганнях розпочався дощ, лив як з відра. Дарія Іванівна, вчителька сольфеджіо, дивитися крізь вікно, а хлопці на стадіоні під проливним дощем грають футбол. Каже: «Бачу, Ігор на воротах, мокрий, брудний, чуба свого лиш до гори закидає, м'яч виб'є, перехреститься та й далі чекає, коли в гру вступати. Думаю, як він завтра в мене той іспит здавати буде?»
На змаганнях їхня команда зайняла перше місце, радості не було меж. Наступного дня пішов здавати іспит. Зайшли, отримали всі білети, Ігор сів та щось пише, а тоді підняв руку і каже «Можна вийти?». Комісія дозволила, через декілька хвилин приходить Ігор, всім викладачам та учням, що іспит здавали накупив морозиво. Дарія Іванівна сміялась і казала, що за роки її практики такого не пам'ятала.
