Ще до війни ми з Романом часто ходили в походи в гори. Він дуже любив подорожувати — це, можна сказати, був сенс його життя. Одного разу, восени, коли в горах уже відчувалися перші заморозки, ми піднялися на одну з гір за нашим маршрутом. Часу на спуск залишалося мало, тож ми вирішили заночувати в наметах на самій вершині.

‍

Тієї ночі у мене піднялася висока температура, мене лихоманило — пам’ятаю, було дуже холодно. Але Роман мене не покинув: він не спав цілу ніч, постійно був біля мене. Коли закінчилася вода для чаю, він спустився з вершини до найближчого джерела, набрав води і привів допомогу.

‍

‍

Я ніколи не забуду цей жест доброти, милосердя і щирої дружби з боку Романа.

💔😭